У Варшаві в останній вікенд жовтня відбувся Четвертий кінофестиваль Україна! Фестиваль зосереджується на сучасному українському кінематографі, і багато українських стрічок мали свою світову прем’єру саме у Варшаві.
Кінофестиваль Україна! (польська назва - Ukraina! Festiwal Filmowy) народився в ґроні друзів під час Майдану – говорить директорка фестивалю Беата Бєронська-Лях. Перший фестиваль відбувся у 2016 році у Варшаві і став єдиним таким заходом, цілком і повністю присвяченим сучасному українському кінематографу.
- Фестиваль розростається і наше ґроно знайомих теж збільшується. Ідея народилася в ґроні моїх українських знайомих, і на початку ми мали таку мету, щоби цей фестиваль зробити для поляків, щоби показати полякам сучасну Україну, тим паче коли до Польщі приїжджало щораз більше українців. А те, що відбувалося на Майдані, викликало жваву реакцію тут, у Польщі. Ми дуже підтримували українців та Україну, і вірили, що в Україні настануть позитивні зміни.
Сьогодні, на четвертому році існування Кінофестиваль Україна! має ширше ґроно адресатів і більшу палітру значень, - говорить посол України у Польській Республіки Андрій Дещиця. Передусім – це промоція української культури.
- Цей фестиваль має велике значення для промоції України, української культури та українського кінематографа. Безперечно, цей фестиваль показує українське кіно польським глядачам, але навколо нього гуртуються теж українці, котрі живуть у Польщі.
Щороку в Україні знімають понад 30 кінофільмів. Чимало з них має свою прем’єру у Варшаві, під час Кінофестивалю Україна. Це якісне, цікаве, сучасне кіно, - говорить Беата Бєронська-Лях, - і вибір зробити досить важко. Тому щороку програма фестивалю зосереджується навколо провідної теми.
- Провідною темою цьогорічного фестивалю є дорога. У мене таке враження, що герої сучасних українських фільмів вирушили в дорогу. Це шлях з великого міста до малого – як у випадку героя фільму «Дике поле». Це теж дорога з маленького містечка до української столиці, показана у фільмі «Герой мого часу». Дорога є наскрізною темою фільму, який ми показали на кінець нашого фестивалю – я маю на увазі фільм «Додому», в якому головний герой, кримський татарин Мустафа їде з Києва в Крим, щоби поховати свого сина, котрий загинув на війні на Донбасі. Це важлива для українців стрічка, український кандидат на премію Оскар. У подорож вирушає теж Вадим, герой фільму, який відкрив наш фестиваль – «Мої думки тихі».
«Мої думки тихі» - дебютний повнометражний фільм українського режисера Антоніо Лукіча, котрий теж написав сценарій до стрічки. Це фільм з 2019 року, який вже встиг здобути кілька нагород – зокрема, спеціальну нагороду журі кінофестивалю у в Карлових Варах, а також національну кінопремію кінокритиків Кіноколо в категорії Відкриття року – для режисера Антоніо Лукіча. Жанр стрічки – трагікомедія. Тема – універсальна, - говорить актор Андрій Лідаговський, котрий втілився у головного героя фільму – звукорежисера Вадима.
- Виявилося, що це універсальна тема. Я про це не здогадувався, поки ми не показали фільм за кордоном. Досі я думав, що у нас дуже багато локального, але наш гумор може подорожувати. «Мої думки тихі» - це фільм про невимовлені слова, про конфлікт мами і сина, про покоління хлопців, яких виховали мами. Головний герой фільму – звукорежисер, слухати і чути – це його професія. Але цю всю подорож він не здатен почути свою маму.
«Мої думки тихі» був фільмом відкриття четвертого Кінофестивалю Україна! Як каже Андрій Лідаговський, він був приємно здивований жвавою реакцією публіки.
- Цей показ дуже відрізнявся від інших. По-перше, це європейський показ, де більшість публіки розуміла українську. У фільмі майже все побудовано на діалогах, тому було круто бачити як аудиторія швидко сприймає мовні аналогії.
Про виняткову реакцію публіки і розуміння глядачів на Кінофестивалі Україна! говорить теж Андрій Римарук, котрий представляв стрічку «Атлантида».
- Я бачив публіку і сприйняття у Венеції, в Торонто. Це сприйняття вимірюється рівнем інформаційної обізнаності людей про те, що зараз відбувається на сході України. Польща – наш найближчий сусід, наш друг. Я намагався донести, що ми всі – одна сім’я, і не можна забувати, що в Україні йде війна. Україна – це частина Європи, ми всі – Європейський Союз. Я попросив глядача уявити, що війна йде на кордоні його країни.
«Атлантида» - це фільм українського режисера Валентина Васяновича. Події фільму розвиваються на Донбасі у 2025 році, «рік після закінчення війни», в якій перемогла Україна. Окуповані території повернулися, але вони є непридатними для проживання, навколишнє середовище – знищене. «Атлантида» порушує ряд проблем, а основна – спустошення, яке після себе залишає війна у довкіллі та душах людей. У стрічці знялися не професійні актори, а військові, справжні учасники війни на Донбасі. Андрій Римарук був розвідником, воював півтора роки, нині працює у благодійному фонді «Повернись живим». Цим фільмом ми хочемо нагадувати і нагадувати світові про те, що відбувається в Україні. Нагадувати особливо тепер, коли світ про Україну забуває , - говорить Андрій Римарук.
- Для мене показовим прикладом є Італія. Перед Венеційським кінофестивалем я дуже щільно моніторив італійську пресу, слідкував за тим, що пишуть ЗМІ теж після фестивалю. Мені дуже сподобалося, що після світової прем'єри «Атлантиди», яка відбулася у Венеції, після нашої нагороди, навіть італійці перестали називати події на сході України «протистоянням», вони називають це «війною». Я думаю, що це наш успіх, і що наш фільм показав усю правду.
Фільм Валентина Васяновича переміг на 76-му Венеційському кінофестивалі у програмі «Горизонти» (Orizzonti).
Це було дуже важливо і знаково, - говорить Андрій Римарук:
- Вперше за 76 років у Венеції підняли прапор України, ми просто увійшли в історію.
У той час, коли українське кіно розповідає світові про Україну, дедалі більше польських митців починає цікавитися цією країною та українцями, - говорить директорка Кінофестивалю Україна! Беата Бєронська-Лях. Тому цьогоріч до програми включено теж польську пропозицію.
- Передусім, мені дуже приємно, що польські кіномитці зацікавилися Україною. У своїх фільмах вони показують історію України – як це робить Агнєшка Голланд у фільмі «Ціна правди» (Obywatel Jones) і Кшиштоф Зануссі у своїй стрічці «Ефір» (Eter). Для польських режисерів цікавою є теж сучасна Україна та сучасні українці – у програму фестивалю ми включили документальний фільм Еви Коханської «Обов’язкова програма» (Jazda obowiązkowa). Головні герої фільму – це українська сім’я, котра переїжджає до Польщі й намагається тут знайти своє місце.
Ева Коханська, режисерка фільму «Обов’язкова програма» (Jazda obowiązkowa)
- Герої мого фільму - українці, котрі кілька років тому приїхали до Варшави, щоби тут почати нове життя. Заголовок фільму – це «обов’язкова програма», тобто набір обов’язкових фігур, які колись необхідно було показати на чемпіонатах з фігурного катання. Але заголовок – це теж дорога між Польщею та Україною, мої герої мають сильний зв’язок з Україною, часто туди їздять, щоби вирішити різні практичні питання, але теж щоби відвідати близьких.
Все почалося від невеликого проєкту. Його героїнею була тільки мала Юлія та її тренерка з фігурного катання. Я реалізувала цей проєкт у школі Вайди, під час свого курсу документального кіно. Коли я працювала над цим проєктом, то познайомилася із мамою Юлії, Мариною. Одразу ми всі у школі зрозуміли, що це будуть цікаві герої для довшої історії. Коли вони розповіли чому вони вирішили переїхати до Польщі, коли і як прийняли це рішення, то подумала, що фільм про них може бути цікавим для польського глядача. Адже у Польщі живе досить численну українська громада, про яку, на мій погляд, поляки мало знають.
Попри те, що героями фільму Еви Коханської є українська сім’я, українські мігранти з усіма притаманними їм рисами, проблеми, порушені у фільмі, мають вимір універсальний.
- У цих взаєминах між Мариною, мамою, та її донькою Юлією я побачила багато спільних елементів для – загально кажучи – взаємовідносин між мамою та донькою. Адже часто буває так, що батьки намагаються за допомогою своїх дітей реалізувати те, що їм не вдалося колись зробити. І часом цей тиск на дитину є настільки сильним, що забуваємо про потреби дитини, її вразливість.
Як каже режисерка, вона б дуже хотіла показати свій документальний фільм в Україні, реакція українського глядача для неї є дуже цікавою..
Якісне кіно – це, можна сказати, невід’ємний елемент Кінофестивалю Україна!. так само, невід’ємним елементом трьох випусків поспіль були фільми Олега Сенцова і про Олега Сенцова, а також - заклики звільнити українського режисера з російської колонії. Нинішній випуск відрізняється – говорить Бета Бєронська-Лях.
- Олег Сенцов був на кожному нашому фестивалі – ми про нього постійно говорили. Від самого початку ми підтримували акції #freeSencow задля звільнення українського режисера. І на кожному фестивалі я наголошувала, що маю дві мрії – щоби Олега Сенцова звільнили, і щоби він приїхав на наш Кінофестиваль Україна! Цього року мої мрії збулися. Олег Сенцов був спеціальним гостем нашого фестивалю, на жаль, він не міг бути на самому фестивалі, але приїхав до Варшави два дні раніше щоби зустрітися з нами та гостями фестивалю. Як це вдалося? Коли ми дізналися про його звільнення – того ж дня написали до нього і запросили на Кінофестиваль Україна! Ми отримали відповідь «посмотрим», і дуже зраділи, що Сенцов приїде. Але пізніше виявилося, що він отримав таку масу запрошень, що не міг бути одночасно у цих всіх місцях – адже кіномитці з Європи та всього світу підтримували Олега Сенцова і тепер хочуть з ним зустрітися. Нам таки вдалося – за допомогою Посольства України у Польщі – організувати приїзд Олега до Варшави. Режисер теж обіцяв, що приїде на наш фестиваль зі своїм наступним фільмом. Маю надію, це станеться вже через два роки.
Переможцем Ukraina!4.Festiwal Filmowy став фільм Нарімана Алієва «Додому». Наступний Кінофестиваль Україна відбудеться у Варшаві вже традиційно, наприкінці жовтня. Але цього року організатори підготували для поціоновувачів українського кіно несподіванку – 6 грудня фестиваль відбудеться у Любліні. Зраджу таємницю – у планах організаторів помножити Ukraina!Festiwal filmowy на інші польські міста.
Запрошую послухати звукову версію передачі у доданому файлі
Яна Стемпнєвич