Гостя Української служби Польського радіо – Дарина Попіль, поетка, журналістка, кандидатка наук з соціальних комунікацій (Факультет журналістики ЛНУ ім. Івана Франка), мешканка Варшави і Львова, авторка поетичної збірки «Сезони сл(н)ів», в яку увійшли поезії українською та польською мовами.
Про ілюзії
«Коли я перші рази приїжджала до Польщі, то потрапляла у дуже гарну інтелектуальну бульбашку – на наукові стипендії, де були прекрасні високоосвічені люди, і все виглядало дуже гарно. Але згодом виявилося, що коли виходиш поза межі інтелектуального середовища, все виглядає не так прекрасно…. Коли приїжджаєш на стипендії, навчання, то люди навколо толерантні до тебе як чужака, вони намагаються тебе оберігати, і ти потрапляєш в ілюзію, що світ навколо – відкритий. Коли ж виходиш зі своєї зони комфорту – бачиш трішки іншу реальність, де вуйко-алкоголік, який сидить під "Бєдронкою" і п’є свою чвертку, вважає себе господарем, і йому байдуже, що ти доктор філософії, ти для нього – чужак».
Про життя між країнами
«Я – тип мігранта, який ніколи не виїхав з України ментально і емоційно. Тому завжди намагаюся у Варшаві робити щось, що пов’язане з Україною: допомагати українським мігрантам, наближати польську культуру українцям, а українську – полякам».
Про поезію
«Поезія – це завжди трішки підсвідоме, нереальне не з цього світу. Але поезія – це, передусім, слова. Слова, які перетинаються з підсвідомим, зі снами. Дуже часто я пишу вірші вночі, на межі реального, тому мені було важливо передати існування цих двох світів. Саме тому збірка має назву «Сезони сл(н)ів». Я дуже тішуся, що Софії Філіпчук вдалося так геніально намалювати цю роздвоєність».
Перша витинанка
Дочекатися осені
Щоб сумувати за літом
Стерти відносини
Біль пропустити крізь сито
Дихати вже перестиглими грушами
Сісти у човен
Що переповнений душами
Спогадом повен
Впертись думками у днище
Горе втопити
Вітер мрією свище
Як дивно жити.
Дарина Попіль
Niczym duża ryba w kolorze opalonego słońca,
Płynę przez rury pod gorącym miejskim asfaltem.
Jeszcze chwilę i może skrzela naucza się oddychać.
Tylko trochę pokazuję się na powierzchni,
Żeby opowiedzieć ludziom o podwodnych światach.
Nocą szerzej otwieram duże zdziwione oczy.
Chcę złapać za nogi spacerujących późnych rowerzystów i przechodniów.
Gdy tylko zaczynam dostrzegać cień czegoś wspaniałego,
Takiego, co zmusiłoby do opuszczenia podziemnego królestwa:
Zaczyna brakować mi powietrza i muszę nurkować pod miasto.
Gdybym tylko umiała swoimi oniemiałymi ustami powiedzieć
O kataklizmach malutkiego serca pod grubymi łuskami…
To powiedziałabym wszystkim: jak nie umiecie dobrze pływać,
Trzymajcie się z daleka od wody i dużej ryby w kolorze opalonego słońca!
Про польську мову
«У цій збірці Варшави є досить багато. Тут є вірші з періоду, коли я познайомилася зі своїм коханим чоловіком, саме у Варшаві. Того літа створилося багато поезій. Вони написані українською та польською мовами».
«Це неймовірно дивно – писати польською мовою. Коли починаєш писати іншою мовою – це так, ніби з боку на себе дивишся і ці слова йдуть від якоїсь іншої людини. Мені це відчуття дуже сподобалося… Я переконана, що повернуся до писання польською мовою – це надзвичайно цікаво, це так, ніби наново народитися у словах».
Конкурс для наших слухачів
Запитання: У якого сучасного українського автора з’являється у вірші образ риби, і цей вірш став арт-буком?
Відповіді надсилайте на адресу: Jana.Stepniewicz@polskieradio.pl до кінця листопада. Правильні відповіді візьмуть участь в жеребкуванні.
Запрошую послухати повну версію передачі у доданому звуковому файлі
Яна Стемпнєвич