Люблін черговий раз став місцем зустрічі із найцікавішою сучасною літературою Центрально-Східної Європи. У рамках цьогорічного літературного циклу «Східний Експрес» відбулися польські прем’єри книг авторів та авторок з України, Білорусі та Литви. Усе в межах — 19-го люблінського фестивалю «Інші звучання» та 13-го у рамках «Сходу культури» — проєкту, що реалізується Національним центром культури за кошти Міністерства культури та національної спадщини Польщі, а також чотирма містами східної Польщі — Любліном, Білостоком, Ряшевом та Сувалками.
«Східний експрес» — це цикл зустрічей з авторами, презентації найновіших прем’єр видавництва Warsztaty Kultury та дискусії, присвячені найцікавішій сучасній літературі Центрально-Східної Європи. Цьогорічний «Східний експрес» представив аж дев’ять прем’єрних видань польською мовою книг письменників та письменниць з України, Білорусі та Литви. Також є книга автора з Любліна — Лукаша Марцінчака, видана в рамках серії «Zakotwiczone». Цього року репрезентували книги таких авторів: Марини Гримич, Альхерда Бахаревича, Тані Маларчук, Володимира Даниленка, Дзвінки Мітіяш, Івана Семесюка, Ганни Янкути.
13:11 09 07 we.mp3 «Література — це про свободу і простір для різноманітності». Про люблінський літературний цикл «Східний експрес»
Вкотре «Схід культури — Інші звучання» у Любліні. Яким є цей фестиваль сьогодні, коли ми вже дещо знаємо про музику Центрально-Східної Європи та про літературу? Що він розкриває, про що розповідає?
Директор Варштатів культури у Любліні Гжегож Жепецький:
— Про те, наскільки ми різноманітні, різні, і водночас наскільки ми схожі. Скільки у нас спільних тем, скільки ми можемо одне одному розповісти, і як чудово все це може розвиватися саме тут, у Любліні. Серед іншого, завдяки тому, що ми — відкрите місто, ми — дружнє місто, ми — місто, яке радо приймає у своїх стінах як українців, так і білорусів, литовців, студентів усіх національностей, які, сподіваюся, охоче навчаються в Медичному університеті, на Політехніці та в інших вищих навчальних закладах.
Це місто моїх мрій, адже я відмовився від життя в інших містах. Більшість людей, з якими я зустрічаюся, настільки мудрі й чуйні, що я черпав від них користь усе життя, і думаю, що так само користають і митці, які приїжджають сюди, отримуючи дружню підтримку в межах наших можливостей. Ми намагаємося дати з себе все найкраще, ми знаємо свою цінність, і водночас намагаємося надихатися тими, хто приїжджає сюди — як у мистецькому, так і в соціальному, філософському та емоційному плані. Зрештою, як не крути, ми всі — одна велика людська родина.
Цього року ти вже втринадцяте виступаєш редакторкою серії «Східний експрес». Як ти це уявляла на початку створення цієї серії? Що ви хотіли донести, про що розповідати, в якому літературному жанрі? Як це змінилося за ці вже понад десять років?
Александра Зіньчук, редакторка видавництва Warsztaty Kultury:
— Перш за все — надання простору іншим, вміння прислухатися до інших голосів. Гадаю, що з самого початку ми залишалися вірними цьому принципу й були відкритими. Розумом і серцем — до інших голосів.
Що змінилося за цей час, так це, безперечно, поява нових, чудових митців та мисткинь, а також перекладачів і перекладачок. Люди, які нас підтримують, нові партнерства, що з’явилися на цьому шляху у літературно-культурному середовищі, а також у ширшому академічному та видавничому колі, яке утворює певні кола і створює те, про що сьогодні на зустрічі сказав Бенедиктас Янушкевичуш, що поезія та література створюють спільноту. Гадаю, нам теж вдалося створити щось подібне.
А перед від’їздом до Варшави Зузанна Мрозікова, яка також проводила тут зустріч і є нашою перекладачкою з литовської мови, влучно зазначила, що ми створюємо такий собі острів миру. І я думаю, що в ці божевільні часи, коли всі перебувають у конфлікті й ситуація зависла, мабуть, ніби повітря важке від надлишку суперечок і різних дискусій, ми все ж намагаємося бути цим острівцем миру, діалогу, намагаємося попри все дружити, незважаючи на зіткнення світоглядів, відмінності, різні мови, різні звичаї, різні стилі спілкування, просто створювати таке місце, де зустрічаються чудові люди.
Цього року ти переклала, зокрема, книгу Сергія Жадана — це вже була презентація. Що ще цього року з’явиться, над чим ти працювала, що тобі особливо близьке?
— Безумовно, цей вже повноцінний перекладацький дебют — це моя друга книга, цього разу іншого українського поета, видатного, з того ж покоління, що й Сергій Жадан, також музиканта, тільки більше з іншої традиції — альтернативного фолку, поета такого ж хижого, з гострим кігтем, анархіста, панк-поезія, яка зовсім не відповідає чутливості та ніжності, представленим у збірці віршів Сергія Жадана, і зовсім інша. Тож для мене також цікаво, як сприймуть і цього автора.
Іван Семесюк — це буде двомовна збірка поезії «Серце апачі», і мені дуже цікаво, як цю книгу та самого автора сприймуть у Польщі. У певних вузьких колах фахівців та перекладачів української мови він, звісно, відомий, але ми також трохи знайомимо читачів із новою постаттю, і це, до речі, відповідає твоєму запитанню — з самого початку цієї серії нашою метою було знайомити читачів із менш відомими, невідомими, можливо, непомітними на видавничому ринку або в просторі культурних подій саме в Польщі. Отже, ще одне нове ім’я, яке, можливо, продемонструє таку цінну й багатовекторну художню діяльність: що стосується літератури та мистецтва, які в Україні просто розквітають попри війну, попри біль і страждання — створюються фантастичні твори, до яких ми завжди можемо звернутися, бо це надзвичайно універсально.
Алгерд Бахаревич, білоруський письменник в еміграції, автор на «Східному експресі» презентував свою книгу «Обшуки у музеї» у перекладі Богдана Задури:
— Для мене література є самодостатньою. У літературі найважливішою є сама література, творчість, яка робить людину вільною. Я переконаний, що читання книги чи написання книги — це саме по собі великий прояв свободи, це акт свободи. Все це робить нас вільними. Тому для мене література сьогодні — це розповідь про свободу. І в такій ситуації ти починаєш цінувати свободу. З огляду на те що відбувається в Білорусі, ми читаємо новини, знаємо, що там відбувається, і починаємо цінувати те, що живемо на Заході й можемо вільно писати те, що хочемо.
Для мене література — це також мова. Література — це подих і мова. У цьому полягає її краса. На жаль, останнім часом ми дуже мало говоримо про красу, а дуже багато — про політику. Дуже часто ми, наприклад, повторюємо прізвище Лукашенка, хоча він цього зовсім не заслуговує. У мене є один короткий текст про те, що ми віддаємо тиранам право називати нашу епоху. Наприклад, ми говоримо, що у нас «часи Лукашенка» або в Росії — «епоха Путіна». Але водночас ми живемо разом із дуже талановитими людьми — в Україні, у Польщі, у всьому світі. А ці тирани, ця тиранія затуляють нам красу світу. Я вважаю, що література має визволити нас від цього галасу.
Сяргей Каваляу, професор Університету Марії Кюрі-Склодовської, білоруський драматург:
— Кожен з нас про іншу країну знає скоріше стереотипи або якусь загальну інформацію. Поляки розповідають про такі деталі, і саме на зустрічах із письменниками з Білорусі, України, Литви та Угорщини ми дізнаємося про ці дуже важливі деталі.
Це не те, що ми читаємо на перших шпальтах газет чи в інтернеті, і ми дізнаємося про цей погляд, коли люди кілька разів повторюють, що він не політолог, що він не політик, а письменник. Погляд письменника дещо інший. Альгерд Бахаревич був відомий як письменник ще до того, як виїхав з країни.
Він виїжджав двічі. Раніше він емігрував до Німеччини, в Гамбург, де написав книгу «Гамбурзький рахунок», а потім — після 2020 року. І я цілком поділяю його думку, що про еміграцію часто говорять як про травму, травму, травму...
З одного боку, це так, адже це розставання з Батьківщиною, але це також і трамплін. Це такий трамплін, коли письменник може знайомитися, знаходити перекладача, коли він стає ніби послом своєї країни. І це важливе завдання — він може розповісти про свою країну, написати про неї, і його книгу перекладуть польською, німецькою, англійською та українською мовами.
За всі роки існування серії «Східний експрес» найбільше книг у ній переклад Богдан Задура – поет, перекладач, редактор, лауреат численних конкурсів і відзнак, людина-легенда, коли йдеться про наближення української літератури, її переклад на польську мову.
— Цього року для мене це скоріше білоруський, ніж український рік, адже кілька місяців тому вийшла збірка віршів Валжини Морт «Музика для мертвих і воскреслих», яку видав KEW. У видавництві «Варштати Культури» також вийшла збірка віршів Ганни Янкути та оповідання Алгерда Бахаревича. Усі ці книги я перекладав із задоволенням.
Що стосується Валжини, то її еміграція триває вже дуже довго, і вона пише як білоруською, так і англійською мовами. Однак я перекладав саме з білоруських версій, тобто, окрім розуміння ситуації цих авторів, мені здається, що як читач я не відчуваю цієї еміграційної тематики. Тобто, звичайно, в оповіданнях Альхерда вона з’являється, так би мовити, тематично, але у віршах Янкути, які дають можливість прочитати Конституцію Республіки Білорусь від початку до кінця, адже це такий дуже хитромудрий за структурою збірник, що кожному параграфу Конституції Республіки Білорусь відповідає вірш.
Можна було б подумати, що це така дуже публіцистично-політична книга, тоді як ця поезія, якби я мав якось описати, сказати комусь, якими є ці вірші, то, мабуть, міг би сказати, що вони трохи нагадують Шимборську. Тобто той поетичний інструментарій, яким користується авторка. Вона черпає його зі світу біології, палеонтології, геології, а також з політично-суспільних ситуацій.
Звісно, вони є, але поетичність цієї поезії не обмежується лише цим. Тобто це вірші, які набувають універсального характеру, так само як оповідання Алгерда.
Східний експрес – це передусім художня література, тож як вона може нам розповідати про реальність?
Андрій Савенець, перекладач, літературознавець, редактор серії Східний Експрес:
— У них розповідається про сусідні країни, про їхню реальність, культури, історію. Ці книги також відображають проблеми конкретних країн, конкретних суспільств. З іншого боку, кожну з цих книг, незалежно від жанру — чи то епос, чи драма, чи нон-фікшн, чи поезія — об’єднує те, що вони присвячені людському буттю, яке, зрештою, є сутністю літератури.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль