«Osoby z niepełnosprawnościami», «osoby niepełnosprawne», а може «osoby ze szczególnymi potrzebami» — як коректно говорити про людей з інвалідністю?
Про це в ефірі Третьої програми Польського радіо з Матеушем Адамчиком говорила Юлія Закротська, яка працює з людьми з інвалідністю.
— Щоразу, коли хтось запитує мене, що краще використовувати — «niepełnosprawna osoba», «osoba z niepełnosprawnościami», «osoba ze szczególnymi potrzebami», — я завжди відповідаю, що не варто використовувати останню форму, тобто «osoba ze szczególnymi potrzebami». Потреби людей з інвалідністю — це не особливі потреби, це нормальні потреби, вони, можливо, відрізняються від потреб певних груп суспільства. На мою думку, найкраще просто запитати людину, як вона хоче, щоб про неї говорили і як до неї зверталися.
Варто звернути увагу, що існує виразна різниця між польською та українською мовами. Українською «людина з інвалідністю» — це нейтральне, коректне визначення, тоді як польським відповідником є термін «osoba z niepełnosprawnością» (у польській мові не використовується термін osoba z inwalidnością). Натомість «inwalida» — це слово, якого слід уникати як у польській, так і в українській мові. У січні 2018 року президент України підписав закон про вилучення з українського законодавства та офіційного вжитку терміна «інвалід».
В українській мові, хоча він іноді трапляється, термін «неповносправна людина» чи «людина з неповносправністю» є некоректним — як стверджують деякі фахівці. Частіше ж можна почути аргумент, що «неповносправність» асоціюється зі словом «несправність» — пошкодженням якоїсь речі, яка стає непридатною для використання, після чого її намагаються полагодити, а якщо це неможливо — зазвичай викидають.
Група осіб з інвалідністю — osób z niepełnosprawnością — не є однорідною, отже постає питання, як ці групи відображені в мові, — говорить Юлія Закротська.
— Наприклад, зараз триває дискусія про те, чи нейрорізноманітні (або нейродивергентні) люди — osoby neuroróżnorodne — є людьми з інвалідністю. Як нам класифікувати цю групу людей? Дехто каже, що це їхня «суперсила» (supermoc), інші — що це риси, які можуть призводити до того, що вони відчувають себе людьми з інвалідністю. Тож триває дискусія щодо цього та способів класифікації.
У польській мові існує кілька коректних визначень для людей із порушенням слуху та зору.
«Głuchy» / «Głucha» або «osoba głucha» — як зазначається на сайтах організацій, що працюють із людьми з порушенням слуху (зокрема, «Pomigam – blog o Głuchych»), ці форми є найбільш коректними та прийнятими серед осіб із повною втратою слуху. Тобто цей термін стосується людей, які повністю втратили слух: нечуюча людина, глуха людина. Існує також термін «osoba niesłysząca» — «niesłyszący».
Коли йдеться про людей із частковою втратою слуху, слід вживати такі визначення:
«Słabosłyszący» / «słabosłysząca» або «osoba słabosłysząca» — це люди з частковою втратою слуху.
Недопустимими як у польській, так і в українській мові є визначення «глухонімий», «глухоніма», «глухонімі люди» — głuchoniemy / głuchoniema / osoby głuchonieme. Причина полягає в тому, що друга частина слова — «німий» — є некоректною, адже люди з порушенням слуху не є німими: вони мають власні способи комунікації та мову.
Osoby głuche komunikują się za pomocą języka migowego — нечуючі люди спілкуються за допомогою жестової мови.
У складі нового уряду Угорщини буде незрячий міністр. Вілмош Катай-Немет очолить Міністерство соціальних і сімейних питань, яке також опікується питаннями доступності та рівних можливостей. Про це переможець парламентських виборів Петер Мадяр повідомив на своєму профілі у Facebook.
Чи коректним у польській мові є визначення «ślepy» — «сліпий», і чи є воно відповідником до «глухої людини»? Звернімося до словників і матеріалів інтернет-порталів організацій (наприклад, Польського союзу незрячих — Polski Związek Niewidomych).
Як пише польська громадська діячка Ізабела Ґаліцька, слово «ślepy», хоча й походить від назви хвороби «ślepota», має в польській мові негативне забарвлення: «Słowo „ślepy” ma w języku polskim konotacje zdecydowanie negatywne. Implikuje nie tylko inność, ale i w pewnym sensie „gorszość”». Тобто «сліпий» — гірший. Цей відтінок значення формувався століттями, і людей із порушенням зору тривалий час відсували за межі суспільного життя.
Тому фахівці рекомендують використовувати термін «niewidomi» — «незрячі люди» / «osoby niewidome» / «osoba niewidoma». Це люди з повною втратою зору, тобто незрячі.
Інший термін — «osoba ociemniała» — також є коректним. Що він означає і кого так можна називати? Як читаємо на сайті Польського союзу незрячих: «To ktoś, kto stracił wzrok w wyniku choroby lub urazu mechanicznego po 5. roku życia». Ця вікова межа пояснюється тим, що людина встигла запам’ятати зорові образи та пам’ятає, як виглядає світ.
Окремо виділяють також «osoby słabowidzące» — людей із частковим порушенням зору.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Яна Стемпнєвич і Марцін Ґачковський