Українська Служба

Дослідження Українського інституту: розвиток україністики у всьому світі — це питання не тільки академічне, а й політичне і безпекове

30.01.2023 13:00
Команда інформаційно-аналітичного відділу Українського інституту презентувала дослідження «Українські студії в Європі та за її межами». Проєкт зосереджений на дослідженні стану, потреб та перспектив розвитку українських та кримськотатарських студій по всьому світу. Детальніше про результати дослідження розповіла Надія Коваль, завідувачка інформаційно-аналітичного відділу Українського інституту 
Аудіо
   TVBOY
Графіті за підписом TVBOY на стіні пошкодженого будинку культури в місті Ірпінь під КиєвомEPA/ANDRII NESTERENKO

Команда Українського інституту розглянула ключові особливості розвитку українських студій на сучасному етапі, найважливіші перепони, з якими стикаються українські студії у своєму розвитку та можливості й виклики, що постали перед ними після повномасштабної агресії РФ у лютому 2022 року. Дослідники створили інтерактивну мапу з понад 150-ти осередків українських та кримськотатарських студій у 30-ти країнах світу та уклали онлайн базу студій, щоб осередки по всьому світу могли налагодити співпрацю, проводити спільні дослідження, спільні програми. Результати дослідження представила Надія Коваль, завідувачка інформаційно-аналітичного відділу Українського інституту.

На початку нашої розмови авторка дослідження прокоментувала основні перешкоди на шляху розвитку українських студій.

Перешкод для розвитку українських студій дуже багато. Є структурні перешкоди, є тематичні перешкоди. Можемо говорити, наприклад, про те, що українським студіям у всьому світі поки що присвячена недостатня увага з боку української держави. Представники українських студій, яких ми опитали, дуже хотіли б, щоб українська держава створювала якісь стипендійні програми для студентів, які хочуть навчатися на українських студіях, щоб вона підтримувала осередки українських студій організаційно і фінансово, сприяла мережуванню і таке інше. В принципі, українські студії, як і більшість напрямків гуманітаристики у світі, зараз трошки страждає від відсутності уваги студентів і потребує зовнішньої підтримки. У світі зараз спостерігається тренд на комерціалізацію освіти. Коли ми говоримо про академічні українські студії, то студентам потрібно розуміти, що, здобувши освіту в галузі україністики, вони отримають якусь роботу. Оскільки загалом з роботою для гуманітаріїв складно, для україністики додаткова проблема полягає в тому, що у дуже багатьох державах вона досі перебуває в тіні русистики. Тобто значно більше кар’єрних можливостей для русистів, і загалом русистика розвинута значно потужніше, значно більше спеціалістів. Найбільша в цьому контексті проблема для українських студій — коли ми, наприклад, маємо якісь навчальні, дослідницькі осередки, які мали б досліджувати цілий регіон, припустимо, Східної Європи, то дуже часто в таких осередках досліджують саме російські студії. Тому наступна проблема для українських студій у всьому світі — це виокремити в цих регіонах голос України, виокремити в них дослідження українських, але не тільки українських, іноді це стосується й інших держав нашого регіону, але ми говоримо про українські студії — і зробити так, щоб, наприклад, спеціалісти з русистики не були тими людьми, які пояснюють в телеефірах чи в пресі, чи навіть в наукових статтях, що відбувається в Україні. Ця проблема загострилася після початку війни.

Коли вже говорити про найбільш глобальну проблему українських студій, то обізнаність щодо України, щодо української історії, щодо причин цієї війни дуже низька. З одного боку, українські студії недостатньо розвинуті, недостатньо представлені, а з другого боку, кращий, потужніший розвиток, більша підтримка для русистики сприяла тому, що дуже багато ідей, уявлень, історичних парадигм, політичних переконань, притаманних для спеціалістів з Росії чи колишнього Радянського Союзу, приймалися як даність. Вони ускладнювали фахівцям та громадянам цих країн розуміння того, що відбувається в Україні. Тому, з певної точки зору, розвиток україністики у всьому світі — це питання не тільки академічне, а й політичне і безпекове.

Говорячи про шляхи розвязання цих проблем, Надія Коваль зазначила, що до Українського інституту не зверталися жодні органи влади чи виші з проханням про підготовку відповідних рекомендацій.

Зрозуміло, що зміна цієї ситуації потребує дуже великого вкладення ресурсів, якого в української держави на даний момент не так і багато. Загалом поради щодо того, що треба робити в такій ситуації, дуже прості. По-перше, на українські студії по всьому світу треба звернути увагу, усі державні чи приватні програми спрямовані на те, щоб їх підтримувати, треба розширювати й поглиблювати. Наприклад, у нас в Українському інституті є програма підтримки українських студій ім. Лисяка-Рудницького, яка підтримує такі проєкти з україністики за кордоном. Це тільки одна програма. Бажано, щоб більша кількість державних інституцій, більш масштабно підтримувала такі речі. Друга річ, яку можна було б зробити з меншими зусиллями – це власне посприяти в зв’язках і мережуванню між різними осередками українських студій у світі, тому що насправді їх не так мало, як могло б здаватися, але дуже багато з них не контактують між собою. Наприклад, ми виявили, що досить непогана кількість різних осередків україністики є в азійських країнах, наприклад, в Китаї, Японії, навіть кілька є в Південній Кореї. Але досить часто вони невідомі в самій Україні. Вони мають тільки спорадичну співпрацю з якимись українськими університетами. Цей напрямок можна було б розвивати з менш відомим регіоном для розвитку українських студій. Самі представники українських студій, яких ми опитували, говорили, що вони чекають від української держави не лише грошей на розвиток осередків, цих програм, стипендій, хоча, звісно, чекають, але чекають також сприяння: взаємних обмінів, конференцій, спільних проєктів.

Говорячи про географію поширення україністики, в Українському інституті зазначають, що розвиток українських студій пов’язаний з активністю української громади в певній країні, геополітичною зацікавленістю в Україні чи тісними історичними, чи економічними зв’язками.

Найкраще розвинуті українські студії в країнах, які поєднують два компоненти — це країни, які мають потужну українську діаспору або велику українську меншину, з одного боку, а з другого боку, мають явно виражений політичний інтерес до розвитку стосунків з Україною. З огляду на ці два компоненти найпотужніші центри україністики, як можна здогадатися, базуються в Сполучених Штатах Америки, в Канаді, в Польщі. Останнім часом україністика почала розвиватися в Німеччині.

Натомість в регіонах, де ці два фактори не працюють, або працюють по одинці, наприклад, в Латинській Америці практично немає українських студій — зовсім трішки у Бразилії — попри те, що в цих країнах досить велика діаспора, але відсутність політичного інтересу і поступове зменшення цієї діаспори грає свою негативну роль. Не у всіх країнах-сусідках України, за винятком Польщі, дуже потужно розвинуті українські студії. Можливо, через брак якогось політичного інтересу. Практично нічого немає в Африці. Поза тими трьома країнами Азії, які я назвала: Китай, Японія, Південна Корея, — в Південній Азії, наприклад, в Індії теж нічого немає. Однак досить широка географія поширення у нас є в Європі, в Північній Америці, в Австралії, навіть трохи є в Туреччині, недавно були засновані.

Що стосується кримськотатарських студій, то, як сказано в результатах дослідження, проведеного Українським інститутом, вони часто вивчаються в рамках ширших тюркських студій.

Серйозні осередки вивчення кримськотатарської мови, культури існують переважно в Туреччині, хоча там вони не пов’язані логічно з україністикою і вивчаються в межах тюркських студій: тюркські мови й література, діалекти. В цьому контексті там вивчаються кримськотатарські питання. Подібні тюркологічні заклади є, наприклад, в Німеччині. Натомість є низка дослідників-україністів, які також паралельно вивчають певні кримськотатарські теми. Вони об’єднуються не в студії, а в якісь дослідницькі осередки. Якогось чітко осередку дослідження кримськотатарських студій у Польщі я не знаю. Може йти мова про якихось окремих дослідників. Тобто ще треба створити якийсь потужний осередок кримськотатарських студій разом з українськими.

Значною проблемою, як сказано у дослідженні, є домінування русистики в рамках східноєвропейських та славістичних студій, однак у світлі нової хвилі російської агресії в академічній спільноті розпочалися дебати щодо можливого переформатування таких студій для більш справедливого представлення інших культур, мов та країн регіону у їхній діяльності. Надія Коваль прокоментувала, наскільки це реально зараз.

Коли йдеться про якісь осередки з вивчення регіону, ми не можемо розглядати цей регіон повністю через призму русистики. В принципі, дуже багато з’явилося публікацій. Я думаю, що часткового успіху можна досягнути, в принципі. Зараз українські студії борються за черговий прорив у своєму розвитку. Наше дослідження показало абсолютно чіткі хвилі зацікавленістю Україною і відкриття нових осередків, вивчення України. Велика хвиля була після 1991 року, друга хвиля була у 2004 році, після Помаранчевої революції, після Революції гідності. Зараз, у 2022 році, ми зафіксували тенденцію досить позитивну щодо перегляду змісту і наповнення цих регіональних студій, панування русистики, яка може знову ж таки дати новий поштовх розвитку українських студій у світі.

Дар'я Юр'єва

«Культура як головна ціль російської війни в Україні»

29.05.2022 22:25
26 травня відбулася дискусійна  панель-онлайн, присвячена темі боротьби  Росії проти української культури та ідентичності. На заході також обговорювалася роль російської  культури у війні, яку РФ розпочала  проти України