Українська Служба

Юрій Завадський – вірші воєнного часу

27.08.2022 16:20
Ми пропонуємо вашій увазі три вірші тернопільського поета Юрія Завадського в оригіналі та польських перекладах – Марціна Ґачковського, Януша Радванського та Пауліни Цюцької. Українські оригінали читає Володимир Гарматюк, переклади – Марцін Ґачковський.
Аудіо
Ілюстраційне фотоPxhere.com - CC0 Domena publiczna

Юрій Завадський

 

Браття

 

На знимці вранішні птахи

безголосі, безсонні, як детонація дизелю,

як танки, слизькі від роси, —

машини, що пришивають людей до повітря,

пристрої, що слугують відродженню,

або ж як?

 

Ці птахи марґінальні, забарикадовані в листі,

не провадять ні з ким перемовин,

воду проковтують натще,

без опису залишаються.

 

І залишаться осторонь соціуму,

і їх за каліцтва ненавидітимуть, —

завіщо вони зосталися

і застигли?

 

Бомбосховище

 

Що ж так просто сидіти, треба чимось зайнятися,

прибирати чи викидати з підвалу непотріб,

врешті ці газоблоки віддати комусь, ці скам'янілі

будівельні суміші, осілі фарби, гратися

можемо, що ж так просто сидіти? —

У «Крокодила»? — Це що, як «Показуха»? — Ну,

ти загадуєш, я показую, решта

відгадує, давай щось робити! —

У школі я пропонував заснувати

гурток спортивного бриджу,

директор сказав, що ідея чудова,

але не зрозуміють. —

Асоціації? — Так, щоб не напружуватись,

просто говориш, що перше

на думку спаде, коли слово почуєш:

помідор — червоний, червоний — вогонь,

вогонь — дрова і так далі. —

Не знаю, всі слова з голови

повилітали, треба спальник

від пилюки потріпати. — Давай,

не тягни, що ж так просто сидіти. —

Добре, хай буде. Хто починає? — Ну, я.

Посудомийка! — Що? Слово: посудомийка. —

Ага! —

Посудомийка? Не знаю. — Так отож,

не фантазуй, треба перше казати,

що на думку спаде, у тому весь смак. —

Добре, давай спочатку, з нуля.

Не напружуйся. —

Посудомийка?

Таблетка! — Таблетка? — Ну так,

таблетка для посудомийки! — Гм, катетер! —

Катетер? — Слово подібне. — Лікарня! —

Ровер! — Ровер? До чого тут ровер? — Я виріс

біля лікарні, на лікарні катався. Не зупиняйся! —

Ровер... Асфальт! — Асфальт? — Через кермо

я носом зарився в асфальт... — Ха-ха! Яма! —

Яма? Ха-ха: немає вже ям. Траса! —

Траса? Ремонт! — Ремонт? Демонтаж! —

Майдан! — Вибух! — Війна! — Cмерть! —

Крик! — Град! — Фронт! — Ніч! — Жах! —

Кров! — Опір! — Сила! — Україна! —

Не боятися! — Україна! — Не боятися! —

Україна! — Не боятися! —

 

Краків

 

— Голоси, як хліб, — моя вчителька

з української літератури чверть століття тому

повторювала, що не можна порівнювати

однину з множиною, не варто співставляти

одного з багатьма, хмари з обличчям,

місто з поліціянтами, смерті зі смертю. —

 

Тепер дивлюся, що я написав,

і думаю, що написав дурницю.

І питаю себе, чи можна про це

написати інакше? —

 

Мій неголений друг із Кракова привіз

мені краківський хліб, щоденний,

простий, підпечений знизу,

з борошном на чубку,

що зібрав у собі бульбашки

з краківським повітрям:

розламую скибку — вдихаю

краківське позавчорашнє повітря. —

 

Моя подруга надіслала мені з Кракова голосове

повідомлення з проханням допомогти

в Одесі з ліками, мій знайомий сором’язливо

цікавиться, як мої справи і чи не бракує

мені макаронів і хліба, мій друг-поет

час від часу телефонує, не хоче

говорити про поезію, — їхні голоси

збираю в пам’яті, ними підживлюю

сам себе, обдурюю своє хвилювання,

підмінюю свій страх, уявляю себе

в інших декораціях. —

 

Іншого порівняння я не придумав:

голоси, як хліб, — всупереч давньому правилу,

всупереч настановам, всупереч історії. —

 

25 березня 2022 року

 

 

Bracia

 

Na zdjęciu poranne ptaki.

Bezgłośne, bezsenne, jak detonacja diesla,

jak czołgi śliskie od rosy –

maszyny, co przykuwają ludzi do powietrza,

narzędzia odrodzenia.

 

Odrodzenia?

Te ptaki to margines

wpisany w barykadę z liści,

nie negocjują z nikim,

wodę piją na czczo,

nie mają opisu.

 

Poza nawiasem,

znienawidzone za kalectwo –

wiec po co zostały

i zamarły?

 

przełożył Marcin Gaczkowski

 

Schron

 

Nie ma co tak siedzieć, trzeba coś robić

sprzątać albo wyrzucić z piwnicy zbędne rzeczy,

wreszcie te pustaki komuś oddać, te skamieniałe

gładzie, zaschnięte farby, zagrać w coś

możemy, nie ma co tak siedzieć. –

 

W „Krokodyla”? – To co, jak „kalambury”? – No,

ty zadajesz, ja pokazuję, reszta

zgaduje, trzeba coś robić! –

W szkole proponowałem założenie

kółka brydża sportowego

dyrektor powiedział, że pomysł wspaniały,

ale nikt nie zrozumie. –

 

Skojarzenia? – Tak, żeby się odprężyć

po prostu mówisz, co pierwsze

przyjdzie na myśl, kiedy usłyszysz słowo:

pomidor-czerwony, czerwony – ogień

ogień – drewno i tak dalej. –

 

Nie wiem, wszystkie słowa z głowy

wyleciały, trzeba śpiwór

z kurzu otrzepać – No,

no weź, nie ma co tak siedzieć –

Dobra, niech będzie. Kto zaczyna? – No, ja.

Zmywarka! – Co? Słowo: zmywarka –

 

Aha! –

 

Zmywarka? Nie wiem. – Tak po prostu

nie wymyślaj, trzeba powiedzieć pierwsze,

co przyjdzie na myśl, w tym cały sens. –

Dobra, no to to od początku, od zera.

Nie spinaj się. –

 

Zmywarka?

Tabletka! – Tabletka? – No tak,

tabletka do zmywarki! –Hm, Karetka!–

Karetka? – Słowo podobne. – Szpital!–

Rower! – Rower? A czemu rower? – Ja dorastałem

przy szpitalu, koło szpitala jeździłem. Nie zatrzymuj się! –

Rower… Asfalt! – Asfalt? – Przez kierownicę

nosem zaryłem w asfalt…– Cha-cha! Dziura! –

Dziura? Cha-cha: nie ma już dziur. Droga! –

Droga? Remont! – Remont? Rozbiórka! –

Majdan! – Wybuch – Wojna! – Śmierć!

Krzyk!– Grad! – Front!- Noc!- Strach!–

Krew! – Opór!– Siła!– Ukraina!–

Nie bać się! – Ukraina! – Nie bać się! –

Ukraina!– Nie bać się! –

 

przełożył Janusz Radwański

 

KRAKÓW

 

– Głosy są jak chleb – moja nauczycielka

ukraińskiego powtarzała ćwierć wieku

temu, że nie powinno się zestawiać

liczby pojedynczej i mnogiej, nie należy porównywać

jednego z wieloma, chmury z twarzą,

miasta z policjantami, śmierci ze śmiercią. –

 

Patrzę na to, co napisałem,

i uświadamiam sobie, że napisałem bzdurę.

I zastanawiam się, jak to

napisać inaczej? –

 

Mój nieogolony przyjaciel z Krakowa przywiózł

mi krakowski chleb, powszedni,

zwykły, podpieczony od dołu,

z wierzchu oprószony mąką,

w tym chlebie zamknięte są pęcherzyki

krakowskiego powietrza:

Odrywam kawałek – wdycham

Kraków z przedwczoraj. –

 

Przyjaciółka przysłała mi z Krakowa

wiadomość głosową z prośbą

z Odessy o leki, znajomy nieśmiało

zapytał, co u mnie i czy nie brakuje

mi makaronu i chleba, przyjaciel poeta

dzwoni od czasu do czasu, nie chce

rozmawiać o poezji – ich głosy

zbieram w pamięci, karmię się nimi,

oszukuję nimi własny niepokój,

zastępuję nimi strach, wyobrażam sobie siebie

w innej scenerii. –

 

Nie wymyśliłem innego porównania:

głosy są jak chleb – wbrew wspomnianej zasadzie,

wbrew wytycznym, wbrew historii. –

 

25 marca 2022 r.

przełożyła Paulina Ciucka

Побач більше на цю тему: поезія переклад література