«Зміна ролей» — такою була фокус-тема фестивалю. Після 24 лютого змінилися суспільні ролі українців, також представників культурної сфери. «Як і суспільство, українська культура сьогодні працює як єдиний організм, що об’єднав усі свої сили для виживання. Все — від мемів і стріт-арту до академічної музики — сьогодні має єдиний кровообіг. Це кровообіг цінностей», — написав у промові до відкриття «Фронтери» Остап Сливинський. «Що людину робить людиною? Любов і культура», — нагадує Ія Ківа.
На фестивальній території можна було подивитися виставку «Всі пішли на фронт» — фотопроєкт журналу misto.media, присвячений мешканцям Луцька, які змінили свої життєві ролі і вступили до лав Збройних сил України або стали волонтерами. На цій же виставці поміщено фотографії письменників-військовослужбовців, а серед них обличчя поета і перекладача польської літератури Юрія Матевощука.
Юрій Матевощук: «Поїздка на таку подію повертає до того, заради чого ми боремося. Це ж війна також і за культуру, за свободу в культурі. Я не бував на таких подіях близько трьох років. І хочу сказати, що я відчуваю себе тут надзвичайно, посеред своїх людей, свого товариства. Я цього дуже чекав. Зараз я у відпустці з війська, і я надзвичайно щасливий. Програма фестивалю складена надзвичайно круто. Ми приїхали сюди ніби до себе, додому, на свята. Якби "Фронтера" була релігією, це були б наші свята».
Звідки пішла назва «Фронтери»?
Елла Яцута (директорка та співзасновниця фестивалю): «Чому "Фронтера"? Це слово має в різних мовах різне значення, але завжди працює з темою кордонів. Одне зі значень — це територія біля кордону. На такій території відбувається багато нікому невидимого життя. Нам видався дуже класним момент симбіозу співіснування на кордонах, коли перетинаються між собою культури, національності, коли люди вміють знаходити між собою мову. Сама Волинь завжди була тією територією, де були зав'язані багато національностей в різні періоди історії. Різні були ситуації — і хороші, і погані, але ми постійно тут мусили один з одним домовлятися».
У межах фестивалю відбувся захід «Навіщо вірші?» за участі польської поетки Юлії Фєдорчук та поетки з Донецька Ії Ківи.
Ія Ківа:«Навіщо вірші? Це не питання. Ти хворий, ти мусиш лікуватися, щоб одужати. Не хочеш лікуватися? Помирай. Ти мусиш виробляти гормон людяності. Ми вигораємо через ненависть до русні, ми вигораємо через різницю в досвідах. Війна все розмиває, новини стають однаковими. Уже навіть не маємо ресурсу, щоб пропускати через себе кожну новину.
Вірші, зокрема вірші, тому що їх зараз більше, просто повертають нам чутливість до життя. Повертають нам відчуття, що ми люди, що ми не лише виживаємо, не лише боремось, не лише граємо за правилами війни».
Чи в поета-солдата є час читати?
Юрій Матевощук: «Я за період війни прочитав більше книжок, ніж тоді, коли був цивільним. Книжки допомагають втекти в невійськові події. Коли тільки є можливість, в мене завжди з собою одна-дві книжки».
Хто і коли заснував фестиваль?
Елла Яцута: «З 2013 року ми займалися в Луцьку популяризацією сучасної української літератури. Починали від окремих невеличких подій. Це була студентська ініціатива. Ми, засновниці цієї ініціативи, були другокурсницями. І в нас був момент розуміння того, що Луцьк перебуває поза межами культурного життя. Ми задалися питанням, чи буде тут аудиторія, яка буде приходити на літературні події. І виявилось, що приходить. Багато хто говорив про те, що не може бути, щоб студенти почали таке робити. Не може бути, щоб студенти привезли Сергія Жадана, Оксану Забужко, Юрія Іздрика. "За вами точно хтось стоїть!"»
22:47 Любов і культура. IV Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера»
Співрозмовники часто звертають увагу на масштаб фесту, його розмір.
Юрій Завадський: «Я приїжджаю сюди як на свято. Дуже гарно, коли невеликі фестивалі не переростають своїх оптимальних розмірів, а стають досконалими подіями».
Чи команда «Фронтери» не замислюється над зміною оптимального розміру?
Елла Яцута: «Ні, ми не хочемо робити більший фестиваль. Ми змінили формат на опен-ейр, можливо, в нас зараз трохи інші цілі, ніж спочатку. Але дещо у нас лишається незмінним. Ми завжди були за те, аби подій було небагато, і щоб вони йшли одна за одною. В нас вистачає стресу, в нас вистачає відчуття, що ми не встигаємо. Кількість не наш показник. Наш показник — відчуття продуманості і заглибленості».
Вражають люди, розмови, атмосфера.
Дмитро Лазуткін: «Дуже комфортний, цікавий фестиваль, дуже багато красивих облич. Дуже багато нових людей і вдячна аудиторія. Коли читаєш поезію, люди відгукуються, багато хто відкриває тебе як автора. Я таке люблю. Фестиваль змінюється, адаптується, і він залишається актуальним, це головне».
Дмитро дуже погідний, але наприкінці останнього дня погода вирішила трошки з нами погратись. Передостання подія і непевність. Хто переможе — Юрій Іздрик чи гроза?
Юрій Іздрик: «Я колись міг розганяти хмари, як то мольфари. Але зараз боюся, що може й не вийти, зараз від мене тільки електрочайники горять. Але докладу зусиль. Якщо в найближчих 15 хвилин вдасться розігнати дощ, то виступ буде надворі, якщо ні, то під землею, як то й належить старому андерграундному поетові…»
Запрошую слухати!
Марцін Ґачковський