Gościem projektu „Bez granic” jest Marcin Ludwik Rey.
„Agentura bez agentów”, „socjologiczny wirus”, „infosfera pod ostrzałem” — tak Marcin Ludwik Rey opisuje rosyjskie mechanizmy wpływu w Polsce. Dziennikarz i bloger wyjaśnia, jak Rosja zakaża polską infosferę, zamieniając zwykłych obywateli i szczerych polskich patriotów w nieświadomych nosicieli wrogiej narracji. Mówiąc prawdę, kłamią — bo powtarzają rzeczy wyrwane z kontekstu i ułożone tak, by służyły podważaniu porządku demokratycznego i polskiej racji stanu. W specjalnym wydaniu programu «Пів-на-пів | Pół na pół» rozmawiamy o tym, jak ofiary stają się siewcami propagandy, jak manipulacje powoli przenikają do centrum polskiej polityki i jak Rosja planowo skłóca Polaków i Ukraińców, wykorzystując historyczne traumy, migrację i społeczne lęki. Historia Marcina Ludwika Reya to także osobista opowieść o trudnych dziesięciu latach walki z dezinformacją.
Російська дезінформація в Польщі дедалі рідше спирається на класичну шпигунську агентуру. Натомість її головним носієм стають самі громадяни — люди, які щиро вірять у поширювані ними тези й категорично заперечують будь-які зв’язки з Росією. Про механізм так званої «агентури без агентів» у програмі «Пів-на-пів | Pół na pół» розповів журналіст і дослідник російських впливів Марцін Людвік Рей.
«Насправді головним каналом передачі російських наративів у Польщі є польські громадяни — учасники польської інформаційної сфери, заражені таким соціологічним вірусом, який Росія постачає в нашу інфосферу».
Як пояснює Рей, ці люди є водночас і жертвами, і ретрансляторами пропаганди.
«Вони сприймають цей контент як власний, щиро вірять у нього і з таким переконанням поширюють далі. Саме так це і було задумано».
„Agentura bez agentów”. Marcin Ludwik Rey o rosyjskiej dezinformacji w Polsce
Rosyjska dezinformacja w Polsce coraz rzadziej opiera się na klasycznej agenturze wywiadowczej. Jej głównym nośnikiem stają się natomiast sami obywatele — osoby, które szczerze wierzą w powielane przez siebie tezy i z oburzeniem odrzucają wszelkie sugestie o działaniu na rzecz Rosji. O mechanizmie tzw. „agentury bez agentów” mówił w programie «Пів-на-пів | Pół na pół» dziennikarz i badacz rosyjskich wpływów Marcin Ludwik Rey.
„Tak naprawdę głównym kanałem przekazywania rosyjskich narracji w Polsce są polscy obywatele — uczestnicy polskiej sfery informacyjnej, zarażeni takim socjologicznym wirusem, który Rosja dostarcza do naszej infosfery”.
Jak podkreśla Rey, ludzie ci są jednocześnie ofiarami i przekaźnikami propagandy.
„Oni traktują ten przekaz jak własny, wierzą w niego i z takim przekonaniem przekazują go dalej. Dokładnie tak to zostało zaprojektowane”.
Шпигуни чи жертви?
Ключовою рисою цього явища є повна відсутність усвідомленої співпраці з російськими структурами.
«Ці люди ніколи не зустрічалися з жодним російським офіцером. Вони просто прочитали російську нісенітницю в інтернеті, повірили в неї, замкнулися у власній бульбашці, куди постійно підливають нові наративи».
Саме тому, наголошує Рей, звинувачення їх у шпигунстві є не лише неефективним, а й хибним.
«Контррозвідка не знайшла б там жодних слідів. А проте цей механізм працює надзвичайно ефективно, бо вірус — як відомо — розмножується».
Класична агентура, за його словами, ймовірно, існує, але становить лише вузьку верхівку.
«Уся ця проблема існувала б навіть тоді, якби справжніх агентів не було зовсім. Росія здатна здійснювати цей вплив просто з власної території».
Szpieg czy ofiara?
Kluczową cechą tego zjawiska jest całkowity brak świadomej współpracy z rosyjskimi strukturami.
„To są ludzie, którzy nigdy nie spotkali się z żadnym rosyjskim oficerem. Po prostu przeczytali rosyjskie bzdury w internecie, uwierzyli w nie i zamknęli się w swojej bańce, do której Rosjanie systematycznie dolewają nowe narracje”.
Dlatego — zaznacza Rey — oskarżanie ich o szpiegostwo jest nie tylko nieskuteczne, ale i fałszywe.
„Kontrwywiad nie znalazłby tam żadnych śladów. A jednak ten mechanizm działa niezwykle skutecznie, bo wirus — jak wiadomo — się namnaża”.
Klasyczna agentura, według Reya, prawdopodobnie istnieje, ale stanowi jedynie cienką warstwę całego systemu.
„Ten problem istniałby nawet wtedy, gdyby prawdziwych agentów nie było wcale. Rosja może wywierać wpływ na polską sferę informacyjną bezpośrednio z Rosji”.
Рей пропонує чітко розмежовувати два поняття: діяльність, яка збігається з інтересами Росії, та пряму співпрацю з російськими спецслужбами.
«Тих, хто свідомо співпрацює зі спецслужбами РФ, дуже мало. Натомість людей, які свідомо діють у руслі російських інтересів, — надзвичайно багато».
На нижчому рівні цього ланцюга перебуває маса так званих «повторювачів».
«Це не фейкові акаунти. У більшості випадків — це реальні люди. Віра в те, що це лише боти, є формою заперечення проблеми».
Rey wyraźnie rozróżnia dwie kategorie: działalność świadomie zbieżną z interesami Rosji oraz świadomą współpracę z rosyjskimi służbami.
„Osób realnie współpracujących ze służbami jest bardzo mało. Natomiast ludzi, którzy świadomie działają w interesie Rosji — jest bardzo dużo.”
U podstaw tej piramidy znajduje się ogromna masa tzw. „powtarzaczy”.
„To nie są fejkowe konta. W większości przypadków to prawdziwi ludzie. Wiara w to, że mamy do czynienia wyłącznie z botami, jest formą wyparcia problemu.”
Коли наративи доходять до еліт
Особливе занепокоєння, за словами Рея, викликає ситуація, коли російські тези повторюють публічні особи, від яких очікується стратегічне мислення.
«Ми бачимо політиків першого ешелону, які систематично повторюють ці наративи».
Серед них він називає Гжегожа Брауна, але також і значно несподіваніші фігури — зокрема колишнього прем’єр-міністра Лешека Міллера.
«Лешек Міллер систематично стверджує, що акти саботажу в Польщі — це справа рук українців. Формально це може бути правдою, але по суті це брехня».
Як пояснює Рей, Росія свідомо організовує операції так, щоб відповідальність можна було перекласти на Україну.
«Виконавцями можуть бути українські кримінальні елементи, але натхненниками й кураторами завжди є росіяни. Політик такого масштабу мусить це розуміти».
Найбільш небезпечним є не крайній радикалізм, а повільне проникнення цих ідей у центр політики.
«Тези з маргінесу з’являються у розмитій формі в мейнстримі».
Рей вказує, що симптомом цього стала навіть президентська кампанія, під час якої ліберальні політики почали експлуатувати антиукраїнські теми.
«Це означає, що політики вже починають рахувати потенційну втрату 1–2% електорату через підтримку України».
Gdy narracje docierają do elit
Szczególnie niepokojące — zdaniem Reya — jest powielanie rosyjskich tez przez osoby publiczne, od których należałoby oczekiwać strategicznej odpowiedzialności.
„Widzimy polityków pierwszego szeregu, którzy regularnie powtarzają te narracje.”
Wskazuje tu m.in. na Grzegorza Brauna, ale także na znacznie mniej oczywiste postacie, takie jak były premier Leszek Miller.
„Leszek Miller systematycznie sugeruje, że akty sabotażu w Polsce są dziełem Ukraińców. Formalnie może to być prawda, ale w sensie politycznym i operacyjnym jest to kłamstwo”.
Jak wyjaśnia Rey, Rosja planuje operacje w taki sposób, by winę można było propagandowo przerzucić na Ukrainę.
„Wykonawcami bywają ukraińscy przestępcy, ale inspiratorami i kuratorami są Rosjanie. Polityk tej rangi musi to rozumieć”.
Największym zagrożeniem nie jest radykalny margines, lecz powolne przenikanie tych treści do głównego nurtu.
„Narracje z obrzeży sceny politycznej zaczynają funkcjonować w rozmytej formie w jej centrum”.
Rey zauważa, że symptomem tego była nawet ostatnia kampania prezydencka, w której także politycy liberalni sięgali po antyukraińskie wątki.
„To pokazuje, że politycy zaczynają kalkulować utratę jednego czy dwóch procent poparcia w zamian za jednoznaczne poparcie Ukrainy”.
Антиукраїнські настрої як інструмент впливу
За словами Рея, Росія не створює конфлікти з нуля, а майстерно використовує вже існуючі напруження.
«Російська пропаганда не має поглядів. Вона може транслювати будь-які, навіть взаємовиключні ідеї — аби люди пересварилися між собою».
Темами для маніпуляцій стають міграція, ринок праці, медицина, злочинність та історична пам’ять.
«Те, що ми бачимо зараз, — у певному сенсі природне. Але масштаб і напрямок цих емоцій активно підживлюється».
Особливу роль відіграє Волинська трагедія.
«Проблема не вирішена, і почуття несправедливості є реальним. Але його роздмухують до рівня антиукраїнської ксенофобії та повної відмови від діалогу».
Antyukraińskie emocje jako narzędzie wpływu
Rosja — podkreśla Rey — nie tworzy konfliktów od zera, lecz instrumentalizuje istniejące napięcia.
„Rosyjska propaganda nie ma poglądów. Może rozpowszechniać dowolne, nawet sprzeczne idee, byleby ludzie zaczęli się nawzajem nienawidzić”.
Do najczęściej wykorzystywanych tematów należą migracja, rynek pracy, ochrona zdrowia, przestępczość oraz historia.
„To, co dziś obserwujemy, w pewnym sensie jest naturalne. Nienaturalne jest tempo i kierunek, w jakim te emocje są podkręcane”.
Szczególną rolę odgrywa tu temat Wołynia.
„Problem istnieje i nie został rozwiązany. Ale poczucie krzywdy jest podsycane do poziomu antyukraińskiej ksenofobii i całkowitej odmowy dialogu.”
Провокації з обох боків кордону
Рей наголошує, що російські операції ведуться паралельно в польській та українській інформаційних сферах.
«Лінія конфлікту підігрівається з обох боків. Пересічний глядач не має уявлення, що став об’єктом маніпуляції».
Як приклад він наводить псевдонаціоналістів і провокаторів, які в Польщі подаються як «голос України».
«Одна заява провокатора подається як позиція всіх українців — і конфлікт готовий».
Prowokacje po obu stronach granicy
Rey zwraca uwagę, że działania dezinformacyjne prowadzone są równolegle w polskiej i ukraińskiej infosferze.
„Linia konfliktu jest podgrzewana z obu stron. Przeciętny odbiorca nie ma pojęcia, że jest obiektem manipulacji”.
Jako przykład podaje prowokatorów przedstawianych w Polsce jako „głos Ukrainy”.
„Jedna wypowiedź prowokatora bywa przedstawiana jako stanowisko całego narodu — i konflikt gotowy”.
«Це не русофобія»
Рей рішуче відкидає звинувачення в русофобії.
«Русофобія — це один із російських наративів. Будь-який спротив режиму на Кремлі вони намагаються представити як ненависть до народу».
Він підкреслює, що відкидає будь-яку форму ксенофобії, але водночас формулює жорстку моральну оцінку.
«Існує ієрархія між народами, які здатні вибороти свободу, і тими, які десятиліттями приймають диктатуру».
«Українці за останні роки здійснили дві революції. Росіяни — жодної».
„To nie rusofobia”
Rey zdecydowanie odrzuca zarzut rusofobii.
„Rusofobia to jedna z rosyjskich narracji. Każdy sprzeciw wobec reżimu na Kremlu jest przez Rosję przedstawiany jako nienawiść do narodu”.
Zaznacza, że odrzuca wszelką ksenofobię, ale jednocześnie formułuje ostrą ocenę postaw społecznych.
„Istnieje hierarchia między narodami, które potrafią wywalczyć wolność, a tymi, które przez dekady akceptują dyktaturę”.
„Ukraińcy w ostatnich latach przeprowadzili dwie rewolucje. Rosjanie — żadnej”.
Ціна боротьби з дезінформацією
Діяльність Рея має для нього високу особисту ціну.
«З 2015 року не було жодного дня, щоб я не був стороною судової справи».
Він говорить про позови типу SLAPP, які мають на меті не виграти процес, а зламати психологічно й фінансово.
«Це надзвичайно виснажливо і небезпечно, особливо в юридичному сенсі».
Попри це, Рей переконаний, що іншого шляху немає.
«Якщо ми залишимо це лише спецслужбам, доведеться створити політичну поліцію. А цього демократія не витримає».
Він підсумовує свою діяльність гіркою формулою:
«Десять років патріотичної боротьби. Нуль подяки. Вирок із польським орлом. Це має змінитися».
Cena walki z dezinformacją
Działalność Reya wiąże się z wysokimi kosztami osobistymi.
„Od 2015 roku nie było ani jednego dnia, żebym nie był stroną jakiejś sprawy sądowej.”
Mówi wprost o pozwach typu SLAPP, których celem jest zastraszenie i finansowe wyniszczenie.
„To działalność wyczerpująca i skrajnie ryzykowna, zwłaszcza pod względem prawnym”.
Mimo to Rey nie ma wątpliwości, że alternatywa byłaby gorsza.
„Jeśli zostawimy to wyłącznie służbom, będziemy musieli stworzyć policję polityczną. A tego demokracja nie przetrwa”.
Swoją dekadę aktywności podsumowuje gorzko:
„Dziesięć lat patriotycznej walki. Zero podziękowań. Wyrok z polskim orłem. To musi się zmienić”.
Запрошуємо | Zapraszamy
Яна Стемпнєвич і Marcin Gaczkowski